Сьогодні вже сформувалося ціле покоління, народжене в незалежній Україні. Для них це нормальний стан речей. Для них не може бути по-іншому. І це прекрасно. Бо це покоління – наша ментальна опора. Опора свободи, демократії та розвитку. Вони мислять інакше, вони думають сучасно, а значить – Україна рухатиметься тільки вперед.

Разом з тим, нам не треба забувати, що Незалежність не з’явилася за помахом чарівної палички. Активна боротьба за неї почалася понад 100 років тому. Тривала вона і в часи Радянського Союзу. Микола Руденко, Василь Стус, Петро Григоренко, В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, учасники Революції на граніті. Це неповний список тих, хто боровся за здобуття Незалежності. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя. Заради цього одного дня 24 серпня 1991 року. І цей день був неминучим. Бо, як казав Левко Лук’яненко, прагнення до незалежності закладене у нашому генетичному коді.

Минуло 28 років. 28 різних років. Непростих, буремних, тернистих, але – наших спільних. І всі ці роки ми пережили разом. Усією країною.

Першими перепливали басейни Сіднею та Афін, плакали на олімпійському п’єдесталі в Атланті, коли вгору піднімався український прапор.

Це були різні роки. Непрості, але тепер, озираючись назад, можна сказати, що до певного моменту – безтурботні. Адже потім настав 2014 рік.

Спочатку всією країною ми довели, що маємо гідність. Не побоялися водометів і кийків. А дехто не побоявся і снайперських куль.

Тоді всією країною ми дізналися, що сотня може бути небесною.

А згодом на нашу землю прийшла війна. Яку ми зустріли всією країною.

Бо ми – в прямому сенсі слова – всією країною збирали на бронежилети, медикаменти, тепловізори.

Усією країною, в Інтернеті та біля телеекранів, були прикуті до новин зі сходу. Новин, де решта слів втрачала сенс, а перед очима були тільки назви населених пунктів та кількість загиблих героїв.

Як це не парадоксально, але тоді ми народилися вдруге. Як країна та як суспільство. Об’єднались і згуртувалися. Згадали це забуте відчуття – коли ти пишаєшся своєю Батьківщиною.

Кожного дня у кожного з нас розривається серце. І будь-які перемоги чи здобутки неповноцінні, адже наша родина неповна. Та настане день, і ми обов’язково зберемося разом. Бо голос рідної крові переможе!

Шановні друзі! Мусимо бути єдині, бо тільки тоді – ми сильні. Зрозуміти, що розраховувати маємо тільки на себе. Не сваритися через минуле, а об’єднатися заради майбутнього. Україномовні та русскоговорящие, незалежно від віку, статі, віросповідання – бути єдиним народом.

Наша земля – неповторна, чарівна, незламна, неймовірна, дивовижна, казкова, чудесна, прекрасна. Якби не наша Батьківщина, людство могло б і не знати цих слів. Адже всі вони були вигадані для того, щоб описати Україну.

І сьогодні вона відзначає 28-му річницю Незалежності. За ці роки ми зробили найголовніше. Ми їх примножили. Зберегли незалежність і свободу.

І бережемо сьогодні. Хтось – ціною власної свободи, а хтось – ціною власного життя.

У цей важливий день ми віримо, що в українському календарі скоро з’явиться інша, не менш знакова дата. Конкретне число і місяць – неважливі.

Бо це буде день, коли настане мир.

З днем народження, Україно!

{video}https://youtu.be/dVGP7DtBw80{/video}