Основний закон визначив найціннішим життя людини, її здоров’я, честь і гідність, надав кожному українцю можливості для самоорганізації, свободу слова та віросповідання.

Саме тому обов’язок кожного з нас – поважати Конституцію та дотримуватись її приписів. Тільки так ми зможемо забезпечити подальший розвиток України як демократичної та рівноправної зі світовою спільнотою держави.

У цей день бажаємо вам міцного здоров’я й творчого натхнення, добробуту й затишку у ваших родинах, мудрості й далекоглядності, високих досягнень, успіхів у праці й нових звершень заради реалізації принципів Основного закону нашої Батьківщини – народовладдя, гуманізму та законності!

Україна має багатовікові конституційні традиції. Так, понад 300 років тому – 5 квітня 1710 року була укладена Конституція Пилипа Орлика, одна з перших європейських конституцій нового часу, і написав її саме українець. У документі були закладені демократичні принципи парламентаризму, сесійна робота Ради, а держава називалась Україною. Втім, Конституція Орлика так і не набула чинності, оскільки була написана в умовах вигнання.

Наступним важливим кроком на шляху конституційного процесу нашої держави стало прийняття 29 квітня 1918 року Конституції Української Народної Республіки (Статуту про державний устрій, права і вільності УНР), яка утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку. У документі також зазначалося, що уся влада в УНР «походить від народу», а її верховним органом мають стати Всенародні збори.

Втім, того ж дня у «Грамоті до всього українського народу» П.Скоропадський проголосив себе гетьманом всієї України та оголосив про розпуск Української Центральної Ради та всіх створених нею інституцій, а також земельних комітетів. «Закони про тимчасовий державний устрій України» зосереджували всю повноту цивільної виконавчої, законодавчої та військової влади в руках гетьмана, запроваджували становий поділ населення на рівних у правах «козаків» і «громадян», визначали їхні основні громадянські, політичні та економічні права.

Після урочистого прийняття 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України та його затвердження на всеукраїнському референдумі Україна була визнана більшістю країн світу суверенною державою і повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Нагально постала потреба в конституційному закріпленні основ суспільного і державного ладу, прав й свобод людини і громадянина, порядку організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування молодої незалежної держави. Відтак, 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла нову Конституцію України - першу Конституцію незалежної української держави. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі безперервно 24 години. День схвалення Основного Закону є державним святом в Україні.

Прийняття Конституції закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, визначило розподіл між гілками влади, зовнішньополітичну діяльність. Це було найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, який також сприяв подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені.

Нині Україна проходить чи не найважче за часи своєї незалежності випробування – на єдність та територіальну цілісність.

Зберігаючи ключові принципи і положення, Конституція в сучасних динамічних історичних умовах повинна адекватно реагувати на глобальні зміни та виклики часу.

З метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо змін до Конституції України із залученням до цієї роботи представників різних політичних сил, громадськості, вітчизняного та міжнародного експертного середовища, сприяння досягненню громадського та політичного консенсусу щодо вдосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, Указом Президента України від 3 березня 2015 року № 119/2015 утворено Конституційну Комісію як спеціальний допоміжний орган при Президентові України.

На першому засіданні Конституційної Комісії Президент Петро Порошенко назвав три пріоритети при підготовці змін до Конституції: децентралізація, вдосконалення конституційних принципів правосуддя, вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Конституційна реформа є об’єктивною необхідністю, покликаною гарантувати подальший розвиток нашої країни, консолідувати суспільство, підвищити рівень довіри до влади, а також сприяти зміцненню авторитету України на міжнародній арені та її повноцінну інтеграцію в європейське співтовариство.

 

Представляємо вашій увазі інформаційні матеріали, підготовлені Українським інститутом національної пам’яті, присвячені історії українського конституціоналізму.

Руська Правда	11-12 ст.	Почали укладати за часів князя Ярослава Мудрого (11 ст.). Це перша відома кодифікація українського права. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. Руська правда наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи.
Литовські статути	1529, 1566, 1588. 16-19 ст.	Кодифікація права Великого Князівства Литовського у Литовських статутах. Три редакції статутів написані слов’янською мовою. Вони увібрали в себе правові традиції Київської Русі та середньовічної Європи. Статути встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.
Акти козацької державності	2-га пол. 17 ст.	Результатом революції під проводом Богдана Хмельницького стало відродження української державності. Устрій Гетьманщини визначався як правило в міжнародних угодах, і першою з них був Зборівський договір  козаків з польським королем Яном Казимиром. Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої.
Конституція Пилипа Орлика	1710	Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького. В основі документу – угода між гетьманом та Військом Запорозьким, яка закріплювала розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову; гарантувала права  і свободи в козацькій державі. У Конституції була задекларована мета козаків – визволення України від московського самодержавства. Прогресивні ідеї Конституції Орлика так і не були реалізовані на практиці, цей документ увійшов в історію і став відомий як перша новочасна конституція в Європі.
Проекти Конституції кирило-мефодіївців.	1850	Георгій Андрузький написав «Начерки Конституції Республіки». В умовах посилення реакції за імператора Миколи І, кирило-мефодіївці декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав. Ідеалом державності у творах Миколи Костомарова, Миколи Гулака, Тараса Шевченка, Георгія Андрузького була федерація слов’янських народів.
Програмні засади українського політичного руху початку ХХ ст.	1900	У маніфесті «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, яку він написав для Революційної української партії, вперше в українській політичній думці була висунута ідея боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Невдовзі Міхновський підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно цього документу, Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.
Конституції Української революції	1918-1921	Перша конституція Української народної республіки під назвою Статут про державний устрій, права і вільності УНР була ухвалена Центральною Радою 29 квітня 1918 року. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Скоропадського. 13 листопада того ж року було ухвалено Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проекти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. Вже у 1920-их роках з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української Революції заклали основи державницької традиції УНР, яка отримала продовження у сучасній Україні після передачі мандату останнім президентом УНР у вигнанні Миколою Плав’юком президенту незалежної України Леоніду Кравчуку в 1992 році.
Програмні документи УГВР	1944	У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори Української головної визвольної ради. Таким чином збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала своє політичне представництво – зародок державної влади незалежної країни. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. Ухвалені на Зборах програмні документи УГВР – Універсал, Платформа і, передусім, Тимчасовий устрій, стали важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцію Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.
Конституції радянської доби	1919-1978	У Радянській Україні в різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише  ідеологічним прикриттям підвладного становища УРСР та пануючого в ній тоталітарного режиму. В конституції 1978 року монополія компартії на владу була закріплена офіційно шостою статтею. Відтак, це стало прикладом того як основний документ країни стає цілковитою формальністю.
Конституція незалежної України.	1996	Незалежна Україна тривалий час жила за радянською Конституцією 1978 року в якості основного закону. Протягом 1991-1995 рр. до неї було внесено 18 змін та доповнень. З’явилася посада Президента, а документу, який регулював би взаємодію між гілками влади не було. Постійна боротьба президентської та парламентської гілок влади змусила Л.Кучму та В. Мороза підписати конституційну угоду. Зрештою 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила основний закон незалежної держави – Конституцію України.

До вашої уваги матеріали Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», присвячені 21-й річниці Дня Конституції України.

ЯК ПРИЙМАЛАСЯ КОНСТИТУЦІЯ

21 рік тому сталася дійсно історична подія, яка дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє.

21 рік тому, 28 червня 1996 року на 107-му засіданні V сесії Верховної Ради України 2-го скликання був ухвалений Основний Закон нашої держави - Конституція України.

Процес підготовки і прийняття нового основного закону України був тривалим і болісним. Для національно-демократичної спільноти, борців за незалежність і дисидентів він став спробою реалізації багаторічних мрій про українську державність і європейську демократію. Однак більшість населення і політичної еліти у той час жила ще в парадигмі радянських міфів і комуністичного світогляду, і всіляко опиралася новим віянням.

Втім, з ухваленням 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР «Декларації про державний суверенітет України» питання прийняття Конституції незалежної України постало руба. Після референдуму про незалежність, протягом 1991-1996 років, комісіями, окремо створеними Верховною Радою України та Президентом, було складено кілька проектів Конституції. Вони тривалий час обговорювалися, доповнювалися і доопрацьовувалися. Найгостріші протиріччя викликали питання розподілу влади і власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. Тим часом у країні діяла Конституція УРСР 1978 року з деякими змінами.

ШІСТЬ РОКІВ БОРОТЬБИ

Конституційну комісію для роботи над проектом Основного закону було створено уже 3 жовтня 1990 року.
15 травня 1991 року голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук на сесії парламенту виклав концепцію Конституції УРСР.
1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум на підтримку Акта про незалежність України.
1 липня 1992 року було прийнято рішення про внесення на всенародне обговорення проекту Конституції.
17 липня 1992 року газета «Голос України» опублікувала проект Основного Закону України.
24 вересня 1993 року голова Верховної Ради України І.Плющ на сесії ВР зробив доповідь про проект Конституції.
6 жовтня 1993 року у Верховній Раді України відбулося обговорення проекту Основного закону.
12 січня 1994 року Конституційна комісія рекомендує винести проект Конституції на референдум, який пропонують провести одночасно з парламентськими виборами 27 березня того ж року.
1 лютого 1994 року пропозиція винести Конституцію на референдум не знайшла підтримки народних депутатів.
У травні 1994 року Верховна Рада України на противагу президентській комісії створила робочу групу для підготовки проекту доповнень і змін до Конституції.
20 вересня 1994 року Верховна Рада України затвердила принципи формування Конституційної комісії, а 11 листопада було затверджено її склад.
28 листопада 1994 року відбулося перше засідання Конституційної комісії.
8 червня 1995 року відбулося укладення Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
22 лютого 1996 року на сесії ВРУ було розглянуто законопроект «Про порядок прийняття Конституції», але рішення не було прийнято.
26 березня 1996 року постійні комісії з питань правової політики і судово-правової реформи, з питань державного будівництва і самоврядування, з питань прав людини і національних меншин прийняли постанову про внесення проекту Конституції на розгляд ВРУ.
2 квітня 1996 року питання про проект Конституції України було включено до порядку денного сесії Верховної Ради України.
17 квітня 1996 року Верховна Рада України розпочала розгляд проекту Основного Закону в першому читанні.
5 травня 1996 року на основі міжфракційної ініціативної групи, що працювала над проектом Конституції України у парламенті, створена Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції та затверджено її персональний склад. Головою комісії був обраний народний депутат М.Д.Сирота.
4 червня 1996 року проект Конституції України був прийнятий у першому читанні, а з 19 червня він розглядався у другому читанні.
26 червня 1996 року Президент України Леонід Кучма оголошує всеукраїнський референдум, на який виносить проект нової Конституції України, схвалений Конституційною комісією (президентською) 20 березня 1996 року і не прийнятий раніше Верховною Радою України.

ХТО З КИМ І ПРОТИ КОГО

Ситуація стала вкрай напруженою. Оголосивши референдум, Кучма фактично пішов шляхом російського президента Єльцина, який, намагаючись встановити одноосібну владу, почав силовий демонтаж радянської політичної системи. Завершилося все, як пам`ятаємо розстрілом будівлі парламенту з танків і тривалими строками ув`язнення для організаторів прокомуністичного путчу.

Втім, зводити український конституційний процес лише до боротьби президента з парламентом було б помилково. Війну за Конституцію тоді вели три головні суспільні сили. По-перше, це – колишні «партократи», комуністи, соціалісти й інші ліві популісти, які намагалися зберегти в Основному законі риторичні гасла конституції УРСР. Очолював це крило головний соціаліст, пізніше голова Верховної Ради Олександр Мороз. Їм протидіяла потужна сила, яка об`єднала так званих «червоних директорів», скоробагатьків (які згодом стали олігархами) і відвертий криміналітет. Оскільки країну тоді розривали міжкланові війни та дикий капіталізм, новонароджений клас багатіїв запоруку стабільності вбачав у концентрації влади в одних руках, а отже – зміцненні президентської вертикалі. Нарешті, був іще нечисленний прошарок націонал-демократів, для яких головним було відображення в Конституції  державних атрибутів нової України – прапора, герба, гімну, та закріплення державного статусу української мови. Втім, єдності в їхніх лавах не спостерігалося – частина схилялася до парламентської республіки, ідею якої сповідував Мороз, частина ж була готовою пожертвувати принципами демократії задля зміцнення могутності держави і обрала шлях, запропонований  командою Кучми (це так звані «державники»).

Аби не повторилися криваві московські події, в Києві вирішили домовлятися.

ЩО ЗБЕРІГЛА СТЕНОГРАМА

27 червня 1996 року на засіданні Верховної Ради України, яке тривало всю ніч, народні депутати розпочали розгляд проекту Конституції України.

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ. Сесійна зала Верховної Ради України, 10 година. Веде засідання Голова Верховної Ради України МОРОЗ О.О.

«Ну, передовсім, Верховна Рада проголосувала за спеціальний режим роботи сьогодні без обідньої, фактично, перерви. Ми маємо в режимі одного засідання розглянути  проблеми, пов'язані  з прийняттям Конституції.

Увага! Я  хочу  сказати депутатам, які живуть далеко від Верховної Ради, щоб вони не хвилювалися. Транспорт буде затримано до закінчення засідання...

Деякі статті переголосовували по кілька разів. Це, зокрема, стосувалося державного статусу української мови.

...ГОЛОВА. Наступна стаття яка в нас? Стаття 10. Будь ласка, говоріть.

ПОПЕСКУ І.В .Частина перша статті 19 залишилася без змін: «Державною мовою в Україні є українська мова».  До другої частини було внесене невеличке доповнення:  «на всій території України, і ця частина зараз звучить  так:  «Держава забезпечує всебічний розвиток і   функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території  України». 

ГОЛОВА. Ставлю на попереднє, сигнальне голосування.

«За» - 304.

Однак, проголосувати в цілому цю статтю не змогли. Каменем спотикання стала частина третя статті 10, де йшлося про вільний розвиток мов національних меншин. Дебати тривали до 20.30.

Противники визнання української мови державною пручалися, намагаючись забезпечити особливий статус для мови російської. Погоджувальна комісія винесла на голосування два варіанти. В першому варіанті був перелік мов, яким гарантується вільний розвиток: «Україна гарантує вільний розвиток, використання і захист усіх мов в Україні – тих, що поширені і в добросусідських державах – російської мови, мов білорусів, поляків, словаків, угорців, румун, молдаван, кримських татар, а також усіх інших мов національних меншин». Другий варіант був коротший, і не містив переліку мов, виняток було зроблено тільки для російської: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України».

«За» проголосувало 328 депутатів.

Дискримінаційна (стосовно тих же таки кримських татар) стаття була проголосована і націонал-демократами. Це було своєрідною платою за визнання української державною мовою.

Незважаючи на те, що Україна вже п`ять років як була незалежною, дискусія про державні символи України не припинялася. «Червоних директорів» і колишніх комуністів лякали синьо-жовті, «петлюрівські», кольори державного прапора, бандерівський тризуб і войовничі рядки гімну Вербицького. Однак їм були потрібні голоси націонал-патріотів з числа «державників»  для голосування за статті, які посилюють повноваження президента, тож було досягнуто певного компромісу. У тексті Конституції відобразили лише обриси Малого герба – Тризуба, а розв`язання дискусії про Великий Герб залишили для окремого закону. Те саме й з гімном: в тексті Конституції було згадано лише про автора музики, а контроверсійний для пострадянської України оригінальний текст вирішили потім «підправити» окремим законом.

Повернемося до стенограми.

...Перший варіант:  «Державними  символами  України є Державний прапор України, Державний герб України та Державний гімн України.

Державний прапор України - синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.

Головним елементом Державного герба України в Знак Княжої Держави Володимира  Великого /Малий Державний герб України/. Великий Державний герб України встановлюється окремим законом, схваленим конституційною більшістю Народної Ради  України»...

(Тут помилилися - треба читати: «Верховної  Ради»).

«Державний гімн України - національний гімн на мелодію Вербицького» /Шум у залі/. Та почекайте... А, не «на мелодію», а «на  музику» Вербицького із словами, затвердженими   законом, схваленим конституційною більшістю Верховної Ради України.

ГОЛОВА. Я його зачитував. Будь ласка... «За» - 240.

Другий варіант:  «Україна як незалежна держава має свою державну символіку: Державний  герб України. Державний  прапор України та Державний гімн України.

Статус державної  символіки визначається законом, схваленим конституційною більшістю.

І до «Перехідних  положень» - у пакеті такий текст: «До прийняття державної символіки законом, схваленим  конституційною більшістю, в Україні діють державні символи,  прийняті Верховною Радою минулого скликання».

Другий варіант голосуємо... «За»  - 151. Менше голосів. На результативне голосування ставиться перший варіант.

СИРОТА М.Д.  Шановні колеги! Прохання підтримати. Це компромісний варіант.

«За» - 251.

Сповненим драматизму було навіть голосування за те, аби день прийняття Конституції зробити державним святом. Хтось пропонував відзначати його 27 червня, хтось - 28, а хтось, аж два дні - і 27-го, і 28-го.

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П'ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал Верховної  Ради  Укрaїни. 6 година 25 хвилин.

ГОЛОВА. Дасть Бог, з сьогоднішнього дня. Стаття 161. «День прийняття  Конституції  України є державним святом - Днем Конституції України».

ГОЛОВА. Шановні депутати! Послухайте, ви ж майте на увазі, що мова йде про 28 червня.  Ви ж знаєте, що це за період у селі й у місті, а ви говорите про два дні. У Швейцарії   провели референдум, щоб на одну годину скоротити робочий день, і люди проголосували  проти. А ми зараз, будучи часто без роботи, думаємо, що можна тижнями гуляти.

ГОЛОВА. Увага!  Я просто хотів запропонувати. Якщо ми цей день все-таки завершимо благополучно, а я сподіваюся на це, і він буде святковим, то всі, xтo причетний до цього  свята, цю ніч повинні проводити своєрідно...

Частину першу статті 73 Кодексу законів про працю України після слів «9 Травня - День Перемоги» доповнити словами: «28 червня - День Конституції України».

Ставлю на голосування в цілому.

«За» - 362 /Оплески/.

НЕБЕЗДОГАННА, АЛЕ ІСТОРИЧНА

Зрештою, 28 червня 1996 року о 9 год.18 хв. після майже 24 годин безперервної праці Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України. За основний закон проголосувало 315 депутатів, 36 було проти, 12 утримались і 30 депутатів взагалі не голосувало.

У Конституції України визначалася сильна президентська влада, гарантувалися права приватної власності, затверджувалися нова державна символіка, статус української мови як єдиної державної, Крим визнавався автономною республікою у складі України.

Як писали тоді коментатори, прийняття Конституції незалежної України було визначною перемогою правоцентристських пропрезидентських сил та національного табору, який їх підтримав. Конституція України була загалом позитивно оцінена й міжнародною спільнотою, адже вона декларувала загальнолюдські, загальноєвропейські принципи. Дехто з «батьків» Конституції навіть називав її «кращою в Європі». Втім, 20 років по тому ми бачимо, наскільки бажане видавалося за дійсне. Чимало статей Конституції 1996 року стали результатом компромісу з лівими популістами, і фактично не відображають реального стану речей в економіці і соціальній сфері, інші – як, скажімо, згадки про референдум, імпічмент і суди присяжних тощо, не знайшли відображення у відповідних законах і суспільній практиці, чи  стали «мертвими» статтями в існуючому законодавстві.

Втім, попри всі ці недоліки, 20 років тому сталася дійсно історична подія, яка, як тепер модно казати, дала українцям «дорожну карту» на шляху в цивілізоване майбутнє. От яким був завершальний акорд цього процесу:

ЗАСІДАННЯ СТО СЬОМЕ (П'ятниця, 28 червня 1996 року) Сесійний зал  Верховної  Ради  Укрaїни. 6 година 25 хвилин

ГОЛОВА. Стаття І. Прийняти Конституцію України.

Стаття 2.  Визнати такою, що втратила чинність, Конституцію /Основний Закон/ України від 20 квітня 1978 року з наступними змінами і доповненнями.

Стаття 3. Визнати таким, що втратив чинність, конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України у зв'язку з прийняттям Конституції України».

Ставлю на  голосування /Шум у залі/. З дня прийняття. Ставлю на голосування в цілому.

«За» - 338. Закон прийнято /Оплески/.